На початок

Для чого потрібен шлюбний договір?

Остання версія:
Остання версія: 14 серпня 2020 року
Остання версія:
Категорія: Шлюб, розлучення та сімейне життя

Не зважаючи на те, що інститут шлюбного договору (контракту) не є новим для українського суспільства, укладення шлюбного договору в Україні між подружжям є рідкісним явищем. Здебільшого це пояснюється досить суб'єктивними переконаннями, які панують в українському суспільстві, адже існує думка, що укладення будь-яких договорів між подружжям свідчить радше про недовіру між чоловіком і дружиною і меркантильність самих відносин.

Разом із тим не можна заперечувати той факт, що у шлюб можуть вступати особи з різним матеріальним становищем, і захист майна та статків більш заможного партнера від можливої недоброчесної поведінки іншого з подружжя видається абсолютно логічним бажанням. Окрім цього, видається доречним зазначити, що вклад (у тому числі майновий) у спільне сімейне життя з боку одного партнера може бути в рази більшим, ніж вклад іншого.

У тексті цієї статті пропонуємо разом розібратися у суті шлюбного контракту, виду відносин, які він регулює та ситуаціях, в яких його варто укладати.

1. Що таке шлюбний договір?

Положення чинного Сімейного кодексу України (далі "СКУ") не наводять чітке визначення такого виду угоди. Проте виходячи із загальних засад цивільного законодавства та ознак шлюбного контракту, наведених у положеннях СКУ, виявляється можливим надати наступне визначення:

Шлюбний договір - це вид цивільно-правого договору, що укладається між подружжям або особами, які реєструють шлюб, з метою врегулювання майнових відносин між ними, визначення правового режиму майна одного з подружжя та майнових прав і обов'язків подружжя як батьків.

Для того щоб шлюбний договір відповідав вимогам чинного законодавства України, під час його укладення мають бути враховані наступні умови:

(1) сторони, між якими укладається шлюбний договір

Потрібно почати із того, що шлюбом в Україні визнається сімейний союз чоловіка та жінки, тобто сторонами шлюбного договору можуть бути лише пара - чоловік і жінка. Отже, укладення шлюбного договору між особами однієї статі, які спільно ведуть побут, не визнається законодавством шлюбним договором.

Окрім цього, шлюбний договір укладається ЛИШЕ між особами, (а) які подали заяву на реєстрацію шлюбу АБО (б) шлюб між якими зареєстровано у встановленому законом порядку. У першому випадку мова йде про пару (чоловіка і жінку), які подали особисто або онлайн заяву до органів ДРАЦС. У другому випадку мова йде про офіційний сімейний союз, що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію шлюбу.

Укладення шлюбного контракту між чоловіком і жінкою, які проживають у цивільному шлюбі (тобто без державної реєстрації такого шлюбу), неможливе. В цій ситуації сторони можуть укладати інші цивільно-правові договори і угоди, передбачені відповідними статтями Цивільного кодексу України.

(2) форма шлюбного договору

Шлюбний договір є письмовою угодою подружжя, і потребує обов'язкового нотаріального посвідчення (у державній або приватній нотаріальній конторі). Внесення будь-яких змін до тексту шлюбного контракту також відбувається у письмовій формі на підставі окремої додаткової угоди, що підлягає нотаріальному посвідченню.

(3) строк дії шлюбного договору

Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу (тобто особами, які подали заяву на реєстрацію шлюбу до органів ДРАЦС), він набирає чинності у день реєстрації шлюбу.

Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. Тобто шлюбний договір в цій ситуації може бути укладений в будь-який момент подружнього життя. Звертаємо увагу, що сторони мають змогу встановити більш пізню дату набуття чинності шлюбним контрактом, ніж дата його нотаріального посвідчення.

Важливо зазначити, що подружжя може передбачити будь-який строк дії шлюбного договору, а тому хибним є твердження щодо того, що дія шлюбного контракту припиняється в разі розірвання шлюбу. Так, сторони мають змогу вказати у тексті шлюбного договору, що він (а) діє безстроково; або (б) до певної дати або до настання певної події (у цьому випадку подія має бути чітко визначеною); або (в) впродовж певного строку (до прикладу, 3 роки, 10 років тощо).

Сімейне законодавство навіть дає можливість подружжю визначити окремий строк тривалості кожного права чи обов'язку, що закріплюється у тексті такого шлюбного договору. До прикладу, подружжя уклало шлюбний договір строком на 5 років і передбачило у ньому, окрім іншого, обов'язок чоловіка утримувати дружину впродовж всього життя не залежно від існування зареєстрованого шлюбу між ними. Таким чином, навіть якщо загальний строк шлюбного договору спливе, строк дії обов'язку з матеріального утримання дружини продовжуватиме існувати.

(4) відмінність від договору про розподіл майна подружжя

СКУ визначає декілька видів договорів, окрім шлюбного договору, які можуть укладатися між подружжям, зокрема, договір про розподіл майна подружжя. Не зважаючи на деяку схожість предметів їх регулювання, важливо зупинитися на основних відмінностях:

(а) шлюбний договір може укладатися щодо майна, набутого до шлюбу одним з подружжя, майна вже набутого у шлюбі в дату укладення договору, а також щодо майна, яке може бути набуто подружжям у майбутньому. Договір про розподіл майна укладається лише щодо майна, яке вже набуто подружжям у шлюбі.

(б) шлюбний договір укладається між особами, які вступають у шлюб або між подружжям. Договорів про розподіл майна укладається між подружжям або між особами, шлюб між якими розірвано.

(в) предметом договору про розподіл майна не можуть бути майнові права та обов'язки подружжя та/або питання щодо утримання одного з них.

2. Які саме відносини регулює шлюбний договір?

Найскладнішим під час укладення шлюбного контракту є визначення відносин, які він може регулювати. Досить поширеним, і водночас хибним твердженням, є те, що шлюбний договір може регулювати особисті відносини подружжя та/або подружжя і їхніх дітей. Одразу потрібно підкреслити те, що приватні (немайнові) відносини подружжя (обіцянка не зраджувати, обов'язок кохати назавжди) не є предметом шлюбного контракту.

(1) правовий режим майна, яке набуто одним з подружжя до шлюбу

За загальним правилом будь-яке рухоме або нерухоме майно, що було набуто одним з подружжя до реєстрації шлюбу, належить йому на праві особистої приватної власності. Однак в деяких випадках таке майно придбавається за спільні кошти чоловіка та жінки, однак право власності реєструється лише на одного з них. У випадку укладення між ними шлюбу у майбутньому, таке майно "автоматично" записується в особисту приватну власність того з подружжя, на кого воно оформлено.

Як наслідок, в разі розлучення одна із сторін залишається у досить програшній ситуації, коли потрібно буде доводити у суді власний фінансовий внесок, який колись був зроблений для придбання такого майна. А якщо таке майно було придбано багато років тому, то скоріш за все довести наявність будь-яких прав на таке майно буде доволі складно.

Для уникнення такої несправедливості подружжя у тексті шлюбного договору має можливість визначити частку кожного з подружжя у праві власності на майно, що було набуто кожним із них до шлюбу (наприклад, чоловіку належить 1/3, а жінці 2/3 у праві власності на квартиру АБО встановити щодо такого майна режим спільної сумісної власності).

Схожа спірна ситуація може виникати також й тоді, коли майно одного з подружжя було набуто за його кошти, однак у шлюбі інший з подружжя покращив та/або примножив/збільшив таке майно. До прикладу, у жінки до шлюбу була на праві власності квартира, після реєстрації шлюбу чоловік за власні кошти зробив ремонт у такій квартирі. В такому випадку сторони можуть визначити у тексті шлюбного договору, що у разі розлучення (а) чоловік отримує грошову компенсацію у певній сумі в рахунок витрачених ним особистих коштів на ремонт; або (б) чоловік отримує певну частку у праві власності на квартиру; або (в) щодо такої квартири подружжя застосовуватиме режим спільної сумісної власності подружжя.

(2) правовий режим майна, яке набувається подружжям у шлюбі

Щодо майна, набутого подружжям у шлюбі, автоматично встановлюється режим спільної сумісної власності, внаслідок чого дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Одразу акцентуємо увагу на тому, що рівні права зовсім не означає рівність часток подружжя (тобто 50/50) у праві власності на таке майно. Особливість цього режиму права власності полягає у тому, що частки подружжя у праві власності на майно НЕ ВИДІЛЕНІ У НАТУРІ, тому для укладення одним з подружжя будь-якого договору з розпорядження таким майном потрібна обов'язкова згода іншого з подружжя. Окрім цього, режим спільної сумісної власності не припиняє свого існування і після розірвання шлюбу, якщо тільки сторони не звернулися під час розлучення із позовом до суду про розподіл спільної сумісної власності. У випадку звернення до суду із позовом про розподіл спільної сумісної власності суд встановлює частку кожного з подружжя у праві власності в такому спільному майна, залежно від внеску кожного з подружжя (за замовчуванням частки є рівними, ОДНАК досить часток суди відступають від такої рівності часток).

Якщо розподіл обов'язків у сім'ї є рівним, тобто кожен із подружжя робить однаковий внесок у розбудову спільного життя, то режим спільної сумісної власності видається абсолютно справедливим. Наприклад, чоловік працює та будує кар'єру, тоді як жінка допомагає своєю щоденною працею по дому, доглядом за дітьми, організацією побуту та виконанням інших доручень (забрати дитину зі школи, відвідати батьківські збори тощо). Внесок кожного з подружжя не має бути обов'язково матеріальним або грошовим, про що прямо наголошує сам СКУ.

На практиці можуть зустрічатися випадки, коли вклад одного з подружжя у сімейне життя важко вважати значним (наприклад, дружина звільнена від обов'язку працювати та займатися будь-якою хатньою роботою), тому під час розподілу спільного майна подружжя при розлученні виникає досить багато спірних моментів.

Для уникнення тривалих судових процесів та витрачання часу, а також і з метою збереження нормальних стосунків між колишнім подружжям, режим права власності щодо майна, набутого у шлюбі, можна також визначити у положеннях шлюбного договору. Так, сторони мають змогу вказати, що все майно, яке набуте у шлюбі, (а) належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім'я воно зареєстровано; або (б) належить подружжю на праві спільної часткової власності із обов'язковим визначенням частки кожного з подружжя у такому майні. Якщо мова йде про реєстрацію права власності щодо нерухомого майна (садовий будинок, земельна ділянка, квартира тощо), то сторони додатково мають перереєструвати відповідним чином право власності на таке майно. Отже, в разі поділу майна під час розлучення майно, щодо якого сторони встановили режим особистої приватної власності або режим спільної часткової власності у тексті шлюбного договору, не включається до спільної сумісної власності подружжя.

(3) правовий режим майна, яке подаровано подружжю у зв'язку із реєстрацією шлюбу

Досить часто спори виникають щодо розподілу подарунків, отриманих подружжям з нагоди реєстрації шлюбу. Щодо таких подарунків за замовчуванням також встановлюється режим спільної сумісної власності, який був описаний у попередній секції.

У тексті шлюбного договору сторони можуть (а) закріпити право власності на кожен окремий дарунок за одним з подружжя; або (б) встановити режим спільної часткової власності з виділенням частки кожного з подружжя на такі дарунки (наприклад, якщо молодятам дарували грошові кошти, то досить легко можна поділити їх шляхом встановлення будь-якого співвідношення на розсуд подружжя - 50/50, 60/40 тощо).

(4) правовий режим користування майном

Якщо один з подружжя передає у користування належне йому на праві особистої приватної власності нерухоме майно (наприклад, чоловік надає право дружині проживати у його квартирі у зв'язку із укладенням шлюбу) для спільних потреб сім'ї, в такому випадку сторони у тексті шлюбного договору можуть встановити режим користування ним. Залежно від ситуації сторони можуть передбачити наступне: (а) обов'язок іншого з подружжя виселитися із житла у зв'язку із розірванням шлюбу; та/або (б) порядок покриття витрат на комунальні послуги за користування житлом; та/або (в) право на проживання іншого з подружжя у житлі після розірвання шлюбу (оплатно чи безоплатно); та/або (г) право на проживання у такому житлі батьків, родичів та спільних дітей подружжя; та/або (д) право на проживання у житлі дітей іншого з подружжя від попереднього шлюбу тощо.

Звертаємо увагу, що якщо сторони не врегульовують особливості користування майном одного з подружжя у тексті шлюбного контракту, до такого майна встановлюються загальні правила користування, що передбачені Житловим кодексом (далі "ЖКУ"). Зокрема, якщо чоловік дозволив проживати у своїй квартирі дружині, то розірвання шлюбу між ними не є підставою для виселення її з квартири та припинення її права користування квартирою (стаття 156 ЖКУ).

(5) надання утримання одному з подружжя і дітям

У тексті шлюбного договору сторони можуть домовитися про надання матеріального утримання одному із подружжя не залежно від його працездатності, стану здоров'я та/або будь-яких інших обставин (наявність постійної роботи тощо). Утримання може бути встановлено як в період існування шлюбу (наприклад, жінка отримує щомісячно певну грошову суму для задоволення особистих потреб), так і після його розірвання. Звертаємо увагу, що положення про утримання одного із подружжя після розірвання шлюбу можуть бути визначені як у тексті шлюбного договору, так і шляхом укладення відповідного договору про надання утримання колишньому з подружжя. Утримання може надаватися з будь-якою періодичністю, наприклад, щомісячно, щоквартально, щотижнево (за домовленістю сторін).

Оскільки шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків, у тексті шлюбного контракту сторони мають змогу визначити порядок надання утримання спільним дітям подружжя або дітям одного із подружжя. Утримання на дітей може бути поділено між подружжям як в період існування шлюбу між ними, так і після його розірвання (не залежно від присудження обов'язкових аліментів на дитину на підставі рішення суду).

3. Чи є відповідальність за порушення умов шлюбного договору?

СКУ не встановлює спеціальних видів відповідальності до того з подружжя, який не виконує умови шлюбного договору. З огляду на це за порушення умов шлюбного контракту в судовому порядку застосовуються заходи відповідальності, передбачені Цивільним кодексом України, зокрема шляхом сплати неустойки, відшкодування завданих збитків тощо.

Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів (утримання), то в разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Шаблони та зразки для завантаження у форматі Word та PDF

Оцініть гід